Куточку мій,

село моє, святися

 

 

На фоні показу слайдів звучить пісня про рідне село.

 

1-й ведучий.  Цей рідний куточок, ім’я якому Наумівка, бачив на своєму віку війни й страждання, піднесення й радість.

 

2-й ведучий. З початку його заснування вирує тут життя, сповнене любові й поваги, добра і надії, мужності й відваги.

 

 1-й читець.

                                      Наумівко свята і прозаїчна!

                                      Вросла корінням в долі поколінь,

                                      Підносишся у Слави височінь

                                      Людьми своїми, силою творінь,

                                      І пам’яттю торкаєшся у вічне…

2-й читець.

                                      Красується в Наумівці хатина,

                                      І соняшник з барвінком розквіта.

                                      А під вікном на призьбі, біля тину,

                                      Застигла вічність давня і свята.

                                      Там чиясь доля плакала-сміялась,

                                      Там чиїсь діти в прадідів пішли,

                                      Зерном любові ниви засівались                                   

                                      І в пагонах нащадків проросли.

 

1-ведучий. І жив у тій хаті козак Наум Беда. За легендою, текла в сіверських лісах глибокоока красуня – річка Бречиця. Проїжджав вільний козак Наум Беда. Заворожила його чарівна краса повноводої річечки, та й вирішив козак оселитися тут. Але де саме? Задумав – де впаде відро з воза, там і зупиниться. Впало воно поряд струмка, що за триста метрів впадав у річку. Побудував Наум хатину, придбав скотину до господи, привів до хати хорошу дівчину, з якою і одружився. До них стали приєднуватися ще втікачі-кріпаки, вільні козаки, які охоче отаборилися поряд з Наумом. Так і почало рости село, яке назвали в честь першого поселенця – козака Наума.

    Слово надається О.С.Лантух.

Її  розповідь про створення 

кімнати – музею супроводиться показом слайдів

 

     4-читець.

                                     Живе бібліотека у селі

                                А з нею - добрі люди, їхні вчинки.

                                Свята любов до отчої землі –

                                Не лише та, що в книзі на картинках.

                                Живе бібліотека у селі.

                                Для тебе,щоб умів ти розуміти,

                                Що Хліб і Книга на однім столі

                                Як Щастя і Добро повинні жити.        

1-ведучий.   Теплі і правдиві слова ці належать перу нашої  гості, односельчанки, талановитої поетеси. По крупинці Ольга Степанівна збирала історію створення бібліотеки. А односельці їй згадали про священика  Арсентія Калиновського, який із задоволенням і благословінням на добро давав читати книжки селянам зі своєї  домашньої бібліотеки. Дітей він любив особливо. Кликав до хати, годував і читав казки. Також розповіли старожилт і про заможну селянку Ольгу Гнатівну Іваненко. У її домі теж були книги...

А хтось повідав, як збиралися разом і вголос читали Тараса Шевченка, Лесю Українку, Олександра Пушкіна, Льва Толстого... Згадали, якпісля війни у клубі, біля сцени, була невеличка кімнатка і кілька книг, якими зачитувалися. Отож, з тих перших дванадцяти книжок і започаткувавсільську бібліотеку фронтовик Микола Юхимович Запорожець. Про ці та інші цікаві факти створення бібліотеки і розповість нам Ольга Степанівна.    

 

2-ведучий. Наша сільська бібліотека є в районі опорною бібліотекою з краєзнавства. Книжкові виставки у бібліотеці цікаві, продумані. Вони присвячуються і героям-односельцям, і живій пам’яті поколінь, хлібові і книзі, рідному селу. Кожен тут знайде щось для себе. Книга вчить як на світі жить. Усі це знають. В одному зі своїх віршів Ольга Степанівна закликає: візьми свою книгу.

 

5- читець.                                        Візьми свою книгу

 

                           Не хлібом єдиним живеш, людино,

                           Бо ж хочеться дружніх порад і тепла.

                           Візьми свою книгу... Одну – єдину,

                           І зрозумій: ти вній друга знайшла.

 

                           В ній лагідна пісня дитинства ясного,

                           Де казку вплітає довір’я у сон,

                           І стежечка мила, що йде від порога

                           Туди, де вирує життя полігон.

 

                           В буденному хаосі душать нестерпно

                           Неправда і зло, лицеміртво і страх.

                           Візьми свою книгу... Хай смуток затерпне,

                           І знову весна зацвіте у очах.

 

                           Там сонячний промінь тче килим кохання,                                        

                                                                     І ранок закутує в роси траву.

                                                                     Там я, там лиш я на передньому плані!

                                                                     Читаю про себе. Виходить, живу.

 

                                                                      Про тебе, про мене, як бути, як жити,

                                                                      Життя цінувати чуже і своє...

                                                                      Порад просто з неба не жди в цьому світі.

                                                                      Візьми свою книгу... Там відповідь є.

 

Звучить пісня “Село моє” на слова О. Лантух, музика М. Пилипенка

1-ведучий.  Цю чудову ліричну пісню створили наші гості. Слова –

Ольги Степанівни, музика – Михайла Григоровича. А зараз запрошуємо

до слова Ольгу Степанівну, яка розкаже нам про свою творчість.

 

 

 2-ведучий. Крім того, що наша гостя пише вірші, вона ще уміє грати на декількох музичних інструментах, сама пише музику і гарно співає. То ж попросимо її заспівати.

 

 О. С. Лантух виконує пісню.

 

1-ведучий. Михайло Григорович не тільки гарно і професійно грає і співає. Він ще пише вірші, на деякі з них складає музику. Надаємо йому слово.

 

М. Г. Пилипенко розповідає учням про своє захоплення літературою і музикою. Читає свої вірші і виконує власні пісні.

                Святе слово

                Саме святе й найдорожче на світі

    Слово, з якого почав говорити.

    Слово, що люльку мою колихало,

    Сльози дитячі мені витирало,

Ніжно співало пісні колискові,

Вчило надії і віри й любові.

Ну а пізніше, частенько бувало,

І від біди мене оберігало.

 

Став підростати, до школи ходити,

Книги хороші навчило любити.

Піснею щирою, мовою рідною,

Вчило: “Завжди будь людиною гідною”.

Все те хороше набуте з роками –

Звідти корінням, від рідної мами.

Тому і є найсвятіше на світі

Слово, з якого почав говорити.

 

 

Мамо, до тебе звертаюсь, рідненька,

Я уже виріс, ти вже старенька,

Тільки твої посивілі вже скроні

Хочу сховати тобі у долоні.

Шкода, цього вже не буде ніколи –

             Стала ти, мамо, калиною в полі,

Стала росою, любистком, барвінком,

Птахом отим, що виспівує дзвінко.

В  серці   лишилася.

Без п’єдесталу вічністю стала.

 

                                                                                                                       

Пісня  “Зоряний чумацький шлях”

Вечір стелить нам під ноги,

Шлях чумацький зоряний,

Серце сповнене тривоги –

Почуттям підкорене.

Соловейко на калині

Пісню ніжності веде.

Десь по зоряній стежині

Нам  назустріч доля йде.

 

Посміхнулася привітно,

Нам при зустрічі вона.

І в душі моїй розквітла

Квітка щастя чарівна.

Я її лише для тебе

У руках своїх несу.

Ще зніму веселку з неба,

Заплету тобі в косу.

  

   Приспів:

І ми з тобою знов і знов,

Щасливі і закохані,

Підем в той край, де жде любов,

Де мрії не полохані.

Розкажу калині в полі,

Як зустрілись ти і я,

Як несе назустріч долі

Нас кохання течія.

Тож забудь усі тривоги,

Глянь, веселкою в полях

Доля стелить нам під ноги

Зоряний чумацький шлях.     

Заключне слово подяки гостям.